Спеціальні потреби

Цей небезпечний для України тренд у відносинах США-Росія побачив американський політолог


Пол Гобл вашингтонський політолог, експерт з питань Росії та колишній радник Державного секретаря США Джеймса Бейкера (на посаді у 1989-1992 рр.) переконаний – Мінські угоди - наруга над Україною

Безкарність російської агресії у Криму та на Донбасі може спонукати Володимира Путіна до нових нападів на українськи території та розпалювання військових конфліктів у Білорусі, Південній Осетії і навіть у північному Казахстані. Пол Гобл констатує - кінець 2015-го року продемонстрував тенденції зближення Росії та США задля співпраці в питанні розв’язання сирійської кризи. Якщо така співпраця стане доконаним фактом, Гобл переконаний, це не лише послабить переговорну позицію України, але в перспективі призведе до зняття санкцій накладених на Росію Євросоюзом та США, а відтак ще більше розв’яже їй руки.

Т.Х.: Наприкінці минулого року більшість експертів пророкували посилення російської агресії й окупацію інших українських територій у 2015-му. Цього не сталося. Навпаки – інтенсивність боїв на Сході України знизилася, але й радіти теж особливо нема чому. Як би ви оцінили розвиток ситуації на Сході України протягом цього року? Чи виглядає українська позиція сильною нині?

П.Г.: Думаю, що найбільшою небезпекою зараз є те, що для багатьох на Заході, українська криза вже не новина. Ми бачимо, що зараз основна увага фокусується на Сирії та Близькому Сході. А Україна залишається забутою. Всі якось намагаються заперечити цей факт і кажуть, що пам’ятають про неї, але це не так.

Коли західні уряди шукають шляхи співпраці з Росією на Близькому Сході, це стає сигналом, що вони будуть приділяти менше уваги Україні. Це вже сталося з Кримом і ми можемо відчути: як міняється ставлення й щодо інших окупованих українських територій.

Т.Х.: Отже чого слід очікувати Україні в наступному році?

П.Г.: Я песимістично налаштований у цьому сенсі й не вірю, що якесь рішення може бути знайдене найближчим часом. Ще більше мене турбує те, що Росія може використати таку ситуацію й здійснити нові атаки. У першу чергу це можуть бути атаки націлені проти кримських татар, яких уже звинувачують в тому, що вони є обслугою турецької розвідки.

Крім того, ми вже почули заяви одразу кількох російських коментаторів про те, що українська бібліотека в Москві – була українським терористичним осередком, який планував терористичні атаки націлені проти Росії. Все рухається не так, як мало би.

Т.Х.: Раніше Ви казали, що можна очікувати окупації Росією й інших територій, які саме регіони Ви мали на увазі?

П.Г.: Це можуть бути напади двох різних типів. По-перше, напади самої Росії на сусідні території – в першу чергу на Південну Осетію, на частини білоруської території й на нові українські території. Також ми можемо чекати російської атаки навіть на частини північного Казахстану. І думаю, що чим більше росіяни будуть просуватися в цьому питанні без належного спротиву, тим активніше вони будуть атакувати. Адже цілком очевидно, що Путін може залишитися при владі, лише утримуючи своє населення на рівні істеричної мобілізації.

Але при цьому не варто забувати, що інші країни у світі – можуть і собі почати поводитись так само, як Росія. Якщо Китай побачить, що міжнародна спільнота не особливо буде перейматися тим, що Росія робить у Криму чи в Південній Осетії, тоді ми побачимо дуже серйозну політику наступу в Південно-Китайському морі, певні аспекти якої, ми вже спостерігаємо.

Це може пошкодити лінію живлення між Японією та Близьким Сходом, дестабілізувати західну частину Тихого океану. Насправді ми зараз не здатні навіть цілком передбачити, що ще в зв’язку з цим може статися. Але, ігноруючи зараз питання Криму, в майбутньому ми можемо отримати у рази більші проблеми в Південно-Китайському морі, ніж їх зараз має Україна.

Т.Х.: Наскільки правильним є те, що Захід наполягає на дотриманні Україною мінських домовленостей, не зважаючи на той очевидний факт, що вони не працюють?

П.Г.: Щодо мінських угод. Росія їх не виконала. І весь жах ситуації полягає в тому, що країна, яка вдерлася на українську територію, стала гарантом забезпечення цих домовленностей і навіть тисне на зміну конституції окупованої нею країни, в тому напрямку, в якому їй – країні-нападнику – хочеться. Це наруга, яка триває місяцями, але що дуже сумно: так це те, що при цьому західні гравці – Німеччина, Франція й найбільше США, відчайдушно намагаються знайти шляхи співпраці з Росією.

Т.Х.: Чи погоджуєтеся Ви з твердженням, що політика адміністрації Барака Обами по відношенню до України у 2015 році була слабкою?

П.Г.: Адміністрація Барака Обами сказала дуже багато правильних речей протягом цього року, але, на жаль, вона також зробила безліч заяв, які підривали сказані перед тим важливі слова. Президент і Державний секретар повторювали, що вони не скасують санкції доти, доки Росія не виконає всі мінські домовленності й поки не забере всі свої сили з Криму, але насправді, попри всі ті гарні слова, ми бачимо, що американська політика поступово підриває тезу про те, що санкції будуть збережені.

Ми бачимо певні зрушення, які, боюсь, пов’язані з останнім візитом Держсекретаря США Джона Керрі до Москви, це зрушення в бік співпраці з Росією в Сирії. Навіть попри те, що інтереси Заходу й Москви в цьому напрямку дуже протилежні... Якщо така співпраця відбудеться – ми відчуємо тиск з боку Італії й також Німеччини – покласти край санкціям ЄС проти Росії. Якщо це станеться, це викличе скасування санкцій з боку США також.

Т.Х.: Дуже часто можна почути закиди з боку західних гравців, що Україна має подолати корупцію, і це чи не єдиний шлях, як вона змогла б перемогти у війні на Сході України.

П.Г.: Мені здається, що питання подолання корупції в Україні дуже критичне. Надто вже її у вас багато. З іншого боку – дозвольте мені сказати таку річ: щось я не можу пригадати, щоб хтось радив Франції, коли вона була окупована нацистською Німеччиною, подолати корупцію у Третій Республіці.

Коли країна знаходиться в стані війни, їй можна надати допомогу, але концентруватися на таких речах, а не на тому, що ця країна є жертвою агресії й потребує допомоги – не зовсім правильно. Хоча для України подолання корупції – може бути тактичним ходом, бо якщо росіяни побачать, що інша слов’янська країна може бути некорумпованою на відміну від їхньої власної – це послабить підтримку дій Путіна його співгромадянами і це буде серйозний крок.

Дивіться також: Для переговорів з Москвою Керрі не вистачає жорсткості - екс-посол США в Україні

Для переговорів з Москвою Керрі не вистачає жорсткості - екс-посол США в Україні. Відео
please wait

No media source currently available

0:00 0:02:23 0:00

  • 16x9 Image

    Тетяна Харченко

    Має більш ніж 16-річний досвід у журналістиці. Починала з роботи кореспондентки на радіо «Континент» у Києві. Відтоді працювала журналісткою на телеканалі СТБ, а також у виданнях: «Україна молода», «Газета по-українськи», «Новинар»; спеціальною кореспонденткою і текстовою редакторкою ранкових випусків телеканалу СІТІ, оглядачкою та головною редакторкою сайту «Медіа Бізнес»; дописувала для National Geographic Україна.

    Має дві вищі освіти – за першою – фольклористка й викладачка української мови та літератури. Диплом режисерки документального кіна отримала як стипендіатка програми Fulbright, в американському університеті Wake Forest, що у Північній Кароліні.

    Є авторкою кількох документальних короткометражних фільмів, два з яких – «Пісні надії» та «Солдат-метелик» – були показані на американських кінофестивалях: RiverRun International Film Festival та Princeton Film Festival. З «Голосом Америки» була від весни 2014 року до осені 2017 року. Працювала як відеооператорка, журналістка та продюсерка. Відзняла серію сюжетів про українську діаспору в США з Бостона, Нью-Йорка, Парк-Сіті, Балтимора, Вашингтона, Арлінгтона, Нью-Джерсі та Лос-Анджелеса.       

XS
SM
MD
LG